СТРУХЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до струхлі́ти. Он на ній [вербі] самій, пустивши коріння в струхлілу середину, кілька літ вже росте кущ рябини (Хотк., II, 1966, 43); * Образно. Поручник Лукаш був типовим кадровим офіцером струхлілої австрійської монархії (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 795.