СТРУХНЯ́ВІЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до струхня́віти. Перед ним проторохтів, брязкаючи залізом струхнявілої брички, візник із затьопаною худореброю шкапиною (Досв., Вибр., 1959, 216); Запалу, струхнявілу хату оперезали блоком, з’єднали з машиною. Тракторист включив хід (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 190); * Образно. — Серце знає, що.. труд знову відродить лице землі, і наші нащадки, перелистуючи жовті, струхнявілі сторінки історії, скажуть тільки: «Вони були велетні!» (Ю. Янов., І, 1958, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 795.