СТРІЛА́, и́, ж.
1. Тонкий стрижень із загостреним кінцем або гострим наконечником, який використовують для стрільби з лука. Дві стріли вилетіли рівночасно з двох луків (Фр., VI, 1951, 15); Вихопив [пан] стрілу з сагайдака в якогось джури, рвонув тятиву, але спустити не встиг, бо за лук.. вчепився вражений Михайлик (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 32); Найзвичайнішим видом озброєння у скіфів був лук із стрілами (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 143); * У порівн. Вдарив грім, і полетіли перші краплі дощу, встромлюючись у землю, мов скляні стріли (Тулуб, В степу.., 1964, 127); // Те, що нагадує своєю формою такий стрижень. Огненна стріла прорізала усе небо (Кв.-Осн., II, 1956, 414); Варвара побачила в безбарвному ранковому освітленні сіру стрілу дороги (Перв., Дикий мед, 1963, 436); // перев. мн., перен. Гострі, їдкі, дошкульні слова, фрази, спрямовані проти кого-, чого-небудь. Вірш Шота Руставелі, його рядки були вогненними стрілами проти чорних реакційних сил феодалізму (Корн., Разом із життям, 1950, 52); Сатиричні стріли байки «Солопій та Хівря» [П. Гулака-Артемовського] спрямовані проти неуцтва, скупості, обмеженості й зажерливості панів (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 45).
Громова́ стріла́ — кам’яний зливок, який утворився в піску від удару блискавки. Попадаючи в пісок, блискавка плавить його, утворюючи своєрідної форми трубки, які називаються в народі громовими стрілами (Фізика, II, 1957, 93); Стріла́ провиса́ння див. провиса́ння; Стріла́ проги́ну див. проги́н.
◊ Пуска́ти (пусти́ти) стрілу́ — гостро дошкуляти, досаждати комусь словами, діями з приводу чого-небудь. Є нагода пустити стрілу в бік нестримного оптимізму Первоцвіта і твердокам’яної певності Дубова (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 9); Стріла́ Аму́ра (Купідо́на); Купідо́нова стріла́ — символ кохання (від зображення міфологічного бога кохання Амура з луком і стрілами). «І приніс же дідько оту красуню.., а вона знов роздратувала мене своїми очима. Оце ж то ті стріли купідонові, про котрі торочать латинські поети! Бодай нечистий узяв оті купідонові стріли!.. доведеться знов вчинити заїзд на леваду й хату цієї красуні!» — подумав Єремія (Н.-Лев., VII, 1966, 119); Як стріла́ полеті́ла (полеті́в, полети́ть, ки́нулася, ки́нувся, ки́неться і т. ін.) — дуже швидко, стрімко полетіти, кинутися і т. ін. Христя така рада, що її кликнули в горниці: як стріла та полетіла!.. (Мирний, III, 1954, 153); Соломія вгляділа Аврума і, як стріла, кинулась просто в грязюку, щоб помогти Аврумові (Н.-Лев., VI, 1966, 398).
2. Назва довгих вузьких деталей і частин у різних механізмах, приладах, апаратах. Любу нервувала ота впертість, з якою токарі підбирали гирі до стріли супорта (Автом., Щастя.., 1959, 172); Відміни в конструкції плуга різних.. зон України були незначними, переважно в розмірах плуга, формі та назвах окремих його деталей. Так, гряділь в центральних районах називався «стрілою» (Нар. тв. та етн., 5, 1967, 32).
3. Рухома частина деяких підіймально-навантажувальних машин і споруд. Вихованці мої працюють по всьому Хрещатику, де тільки баштові крани стріли попростягали до неба (Кучер, Дорога.., 1958, 45); Він [крокуючий екскаватор] крокував, низько опустивши свою сорокаметрову стрілу (Собко, Біле полум’я, 1952, 6).
4. Те саме, що стрі́лка 3, 4. Сині стріли перетнули її [карту] всю, збіглися вістрям до червоної підкови, яка вогнисто горіла круг Севастополя (Кучер, Голод, 1961, 83); Криця проворно зрізує зелені, з рожевими квітами, мережки покрученої березки, крапчасте плетиво мокрецю, рівні стріли мишію (Стельмах, II, 1962, 407).
5. у знач. присл. стріло́ю. Дуже швидко. І день не день, і йде не йде, А літа стрілою Пролітають, забирають Все добре з собою (Шевч., І, 1963, 351); Капітан Косачов дав острогами під боки коневі. Кінь стрілою плигнув уперед, галопом помчався до застави (Збан., Між.. людьми, 1955, 28); — Хлопці, пан тікає!.. — голосно гукнув він і стрілою погнався за паном (Довж., І, 1958, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 773.