СТРІЛОВЕ́РЖЕЦЬ, жця, ч., поет. Той, хто кидає стріли (у 1 знач.) (в античній міфології — епітет Аполлона). [Гелен:] Я сказав: «цар Ономай образив Аполлона, засватавши пророчицю його і не спитавши згоди стріловержця, і бог за те свій гнів йому прорік устами віщими Кассандри..» (Л. Укр., II, 1951, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 775.