Слово "стріляти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СТРІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок.; розм., рідко СТРІ́ЛИТИ і СТРЕ́ЛИТИ, лю, лиш, док.

1. неперех. Робити постріли. Панії стріляли навмання, не націлюючись, і не потрапляли в дичину (Н.-Лев., VII, 1966, 92); У славному-преславному Місті в Чигирині Задзвонили в усі дзвони, З гармати стріляли, Превелебную громаду Докупи скликали (Шевч., II, 1963, 158); Німці й гетьманці методично кидали в озерця гранати й стріляли в усі підозрілі кущі очерету (Ю. Янов., II, 1958, 204); Василь стрілив. Лиш хвоя посипалася з ялиці, а Іванові нічого не сталося (Федьк., Буковина, 1950, 60); Він видер мерщій у джури.. важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 35); І перший стрелив на Троянців, Гиллипенка на смерть убив; А сей був родом із Аркадців, То земляків на гнів підвів (Котл., І, 1952, 283); // розм. Здавлюючи між пучками що-небудь слизьке, з силою випускати його. Уявляється йому, як вони з Марком ідуть з роботи і їдять кавуна,.. обом по бородах тече солодкий холодний сік, вони стріляють один в одного червоними зернятками і сміються (Тют., Вир, 1964, 283); Матрос.. стріляв блискучим кавуновим насінням, наче дробом з рушниці (Мик., Повісті… 1956, 84); // тільки недок. Уміти користуватися вогнепальною зброєю, добре влучати в ціль. Єремія сам вчив своє нове військо, показував, як.. гарцювати на конях, вчив стріляти й потрапляти та влучати в ціль (Н.-Лев., VII, 1966, 22); Тадик вивчив повадки звірів, умів.. майстерно здирати шкуру, добре правив собаками, влучно стріляв (Тют., Вир, 1964, 416); // Бути в дії, виконувати свої функції, діяти (про вогнепальну зброю). Стріляли кулемети, прожектори сікли туман, спалахувало і захлиналось «ура» його товаришів, вони атакували берег (Ю. Янов., І, 1954, 9); Здалеку, з-поза річки, стріляла гармати (Довж., І, 1958, 450); Десь дудонів кулемет, стріляли міномети (Тют., Вир, 1964, 312).

Стріля́ти (стре́лити, стрі́лити) із лу́ка (рога́тки і т. ін.) випускати стріли, камінчики тощо із лука, рогатки і т. ін.

◊ Ду́мка стрі́лила в го́лову — думка з’явилася, виникла нагально. Пану Суботі стрілила в голову шалена думка (Фр., VIII, 1952, 27); О́чі стріля́ють — хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки. — Що це у вас таке веселе? — питає, [Андрій Маркович] .., а в самого очі так і стріляють,то в мене, то в Тетяну (Вас., ІІ, 1959, 94); У бабусі нервово тремтіли губи і пукаті, як у сови, очі лякливо стріляли на всі боки (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 254); Іде [Юрко] прямо по стежці,.. косить десь ліворуч та ліворуч — туди очі стріляють, туди увага скерована… Ага! Он воно що — і Надя з свого двору випурхнула (Ряб., Жайворонки, 1957, 4); Стріля́ти з гарма́т по горобця́х див. гарма́та; Стріля́ти о́ком (очи́ма) див. о́ко1; Стріля́ти (стрі́лити) по́глядом (по́глядами) куди, на кого — те саме, що Стріля́ти (стре́льнути, стри́гти, стригну́ти) о́ком (очи́ма) (див. о́ко1). Скілько душ педагогічної молоді збилися в окремий гурток коло одного столика, колючими поглядами стріляли на другий кінець стола й демонстративно розмовляли українською мовою (Вас., І, 1959, 316); Озвався окрик одного [робітника] з юрби. Пан принципал стрілив громовим поглядом у той бік, відки почувся голос (Фр., III, 1950, 188); Хоч в о́ко (в о́чі, у ві́чі) стрель (стре́льни) див. о́ко1; Хоч з гарма́ти стріля́й див. гарма́та.

2. тільки недок., перех. Убивати з вогнепальної зброї (тварин, птахів). Жінка схопила його за руку: — Устрель сю пташку, Тимоше! — каже, а сама побіліла.А нащо я маю безневинну щебетушечку стріляти? (Вовчок, I, 1955, 55); — А що як сюди набіжать вовки та кабани? — крикнула сполохана панна Варвара. — То ми їх будемо стріляти,промовила Гризельда (Н.-Лев., VII, 1966, 92); // Розстрілювати кого-небудь, позбавляти життя стрілянням. — Ми оглянули увесь пароход, бачили масу гармат, ,. аж прикро було дивитись, що стільки то всього того видумано і нагромаджено, щоб стріляти людей… (Л. Укр., V, 1956, 402); Знов офіцер подав команду,і опустились дула вниз. «Стрілять тебе я тут не стану, ти ще згодишся нам, сміття!» — сказав сотенний (Сос., ІІ, 1958, 401); [Хлопчик:] Я буду моряком, одягну безкозирку, кльош, тут маузер, і контру буду я стрілять… (Корн., 1, 1955, 33).

3. неперех., перен. Видавати різкі уривчасті звуки, схожі на постріли. Стала стріляти крига на річці, глухо затріщала, набухаючи прибутною водою (Гончар, II, 1959, 200); Важко стріляючи вихлопною трубою і пускаючи клубки білого диму, автобус прогуркотів по бруку (Ткач, Плем’я.., 1961, 286); // Створювати схожі на постріли різкі уривчасті звуки, ударяючи по чому-небудь, хлопаючи, хльоскаючи чимсь. По куширах стріляли хижі щуки І їжаки качались по траві (Вирган, В розп. літа, 1959, 204).

4. неперех., чим і без додатка. Розлітатися, розсипатися дрібними частинками або краплинками. Б’є, рубає кригу й Вутанька. Гострі крижані скалки залізом стріляють в обличчя (Гончар, II, 1959, 163); На стіл Устина подала сковороду з шматками.. сала, що у всі боки стріляло гарячими бризками смальцю (Чорн., Потік.., 1956, 301); // Раптово вириватися назовні. Коли квас, перебродивши, починав стріляти, його виносили на лід (Панч, На калин. мості, 1965, 21); // Раптово викидати з себе що-небудь, при натисканні порскати чимсь. Солодкою була горілка дукача, але від закуски — порепаних огірків-жовтяків, що стріляли перестиглим слизьким насіннямнавіть Мар’ян морщився (Стельмах, І, 1962, 27); Бальзаміни стріляють насінням; // Випромінювати, поширювати від себе світло, промені і т. ін. (про джерела світла). На темно-синьому полі неба огненне коло сонця грає, прище світом, стріляє довгим промінням (Мирний, IV, 1955, 8); [Річард:] Тут сонце стрелило промінням гострим і вмить русалки всі покам’яніли, бо їм не вільно глянути на сонце (Л. Укр., III, 1952, 21); * Образно. На розі невелика хатина. Осяйне віконце стріляє в провулок жовтими віхтями світла (Донч., ІІ, 1956, 195).

5. неперех., перен., розм. Говорити голосно й швидко. Гнат прикриває двері, стріляє, немов з гармати:Район наказав нам переселяти хутори (Тют., Вир, 1964, 171).

◊ Стріля́ти одмо́вами (слова́ми і т. ін.): а) говорити влучно, дотепно. В’ються вони кругом панянок,.. ведуть веселу-жартівливу розмову, стріляють то сюди, то туди своїми гострими одмовами (Мирний, ІІІ, 1954, 262); б) говорити з поспіхом. — Пробачте, Артеме Петровичу, тисячу разів пробачте, що я так вдерся несподівано,поспішливо стріляв словами гість (Хижняк, Килимок, 1961, 28).

6. тільки недок., неперех., перен., розм. Спрямовувати розмову, дію і т. ін. до певної мети; гнути. Чи бач, куди вони стріляють! Продай їм свої добра [своє добро]! (Фр., VIII, 1952, 30); — У нашому кооперативі ніколи не було вонючих оселедців.. Це, може, десь було. Де правління, може, з крамаремродичі або покумалися.По хаті ще дужчий сміх — знати, куди Гордій стріляє: в Губаренка Гнида й кумував оце восени (Головко, II, 1957, 131).

7. неперех., перех. і без додатка, розм. Просити певну річ, гроші і т. ін. Глянеш — Гриць там чи Захарко За цигаркою стріля. А й не знає, що цигарка Зросту й віку Одбавля! (Біл., Зигзаг, 1956, 77); В Данила, скільки знав його Митя, ніколи не було махорки, він завжди «стріляв» на цигарку (Мушк., Чорний хліб, 1960, 156).

8. неперех., безос., розм. Про відчуття раптового фізичного болю, кольки. В ногу стріляло й стріляло вогнем, світ запливав жовтизною, і тільки мокрі гарячі плечі товаришів були йому ще єдиним опертям у житті (Гончар, Людина.., 1960, 91).

9. неперех., розм. Розпускати пагони, листки (про рослини). Ростуть хліба, бринять сади навколо, Стріляє колос, бруниться гілля (Вирган, Квіт. береги, 1950, 14).

10. неперех., за ким, розм. Залицятися до кого-небудь, упадати біля когось. — Я зовсім не для того пішов, щоб стріляти за дівчатами… Мені хочеться поговорити з тобою про дуже серйозну справу,сказав Петро (Бурл., Напередодні, 1956, 11); // на кого. Поглядати із цікавістю. [Орися:] А знаєш, голубко, я помітила, що він щось стріля на Мар’яну (Вас., ІІІ, 1960, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 776.