СТРІМГОЛО́В, присл.
1. Дуже швидко, прожогом. Розвідники, вішаючи на груди автомати, стрімголов кинулися до коней (Гончар, III, 1959, 436); — Це він! Шевченко! — раптом вигукнув Лазаревський і стрімголов вибіг з кімнати (Тулуб, В степу.., 1964, 42); Вибігши стрімголов на другий поверх, Твердило гайнув по світлицях (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 118).
2. Вниз головою, сторч головою. Чорні потвори [дельфіни].. виплигують з глибини, перекидаються в повітрі, стрімголов пірнають в море, і знов виринають, щоб наново розпочати веселі грища (Коцюб., І, 1955, 289); Шуліка стрімголов падав униз, над самою землею схопив ховраха (Рибак, Помилка.., 1956, 77); Юра встигає тільки роззявити рота, хапцем вхопити повітря — і падає вниз, стрімголов, у безодню (Смолич, II 1958, 15); Соколи вилазили на стрімкий, високий берег і скакали стрімголов у воду, не розбиваючи собі, притім нічого (Мак., Вибр., 1954, 135); * Образно. Тася стрімголов кинулась у примхливе й кипуче життя, яке стає основою існування багатьох недалекоглядних жінок (Дмит., Розлука, 1957, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 778.