СТРІП, стро́пу, ч., діал.
1. Невеликий сніп, перев. обмолоченого жита, зв’язаний спеціальним способом для покривання даху; сам настил покрівлі з таких снопів. Уся клуня пахне свіжим лісовим сіном; крізь прогнилий стріп видно шматок неба (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 592).
2. Будь-яка покрівля. Я не можу відірвати очей від того маленького огнища, що.. плює здоровими іскрами аж під коритовидний, глиною виліплений.. стріп і криє в собі велике тепло (Фр., IV, 1950, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 779.