СТРІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр.
1. перех. і неперех. Підсил. до стріпну́ти. Вона кокетливо стріпонула волоссям (Шовк., Інженери, 1948, 340); Франко слухав, мрійними, холоднуватими очима дивився перед себе. — Скільки їх, безправних, знедолених, тиняється по білому світу!.. Коли б зібрались усі та стріпонули панів — пір’я б з них полетіло…. (М. Ол., Чуєш.., 1959, 63).
2. перех., перен. Вивести із стану спокою, активізувати когось; збудити. Тільки.. низький, як найнижча октава оркестру, гудок сусідньої фабрики стріпонув Галину — і чомусь.. згадався їй рідний колгосп (Крот., Сини.., 1948, 8); Ця ухвала особливо стріпонула й Захара, людину, яка і без того була до краю насичена запалом праці в лісовій природі (Ле, Право.., 1957, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 780.