СТУГОТІ́ННЯ, я, с. Те саме, що стугоні́ння. Крізь суцільне стуготіння чути, як розмірена, з нещадною невтомністю працюючих верстатів, б’ють німецькі самоходи (Гончар, І, 1954, 334); Рев і стуготіння зростали, дужчали і все котилися вперед, в небо, в ліс, і розлягалися по долині (Панч, І, 1956, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 799.