Слово "стук" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СТУК1, виг., часто уживається з повторенням: стук-стук, стук та стук.

1. Звуконаслідування, що означає короткий, уривчастий звук від удару по чому-небудь, падіння чогось і т. ін. — Стук-стук,стукає хтось у вікно (Галан, Гори.., 1956, 106).

2. Уживається як присудок за знач. сту́кнути. Коли щось у віконце стук-стук!.. (Вовчок, І, 1955, 123); Коли це вночі, спимо ми, щось у вікно — стук! (Коцюб., І, 1955, 303); Пахнуть клепки свіжим дубом, йдуть самі до рук. Бондар свисне, скине чубом і все стук та стук (Рудь, Дон. зорі, 1958, 62); Щодня в подвір’я наше заліта Упертий дятел. Сяде на колоді — І стук та й стук, що й переслухать годі (Рильський, І, 1956, 79); — Мовчу я, а в самого серце тільки стук-стук-стук, стук-стук-стук (Тют., Вир, 1964, 345).

СТУК2, у, ч.

1. Короткий, уривчастий сильний звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь, коливань, розривів і т. ін. Немов дика орда наступала на город і гвалтувала тишу стуком копит об камінь, скрипом арб і риком худоби (Коцюб., II, 1955, 124); З дому чути тихий стук посуди (Рильський, І, 1956, 43); Чулися вже з города людські голоси, стуки та грюки, дзеньки та бреньки (Загреб., Диво, 1968, 159); // Короткі, уривчасті звуки, утворювані ким-, чим-небудь під час роботи. З великої кузні було чути сопіння ковальського міха і стук коваля (Кобр., Вибр., 1954, 121); // Удар (у двері, вікно і т. ін.), який сповіщає про що-небудь або є умовним сигналом. Не швидко почула Христя стук у вікно… — Він, він, Гриць! (Мирний, III, 1954, 251); Сьогодні Михайло Нагорний не зайшов до школи, тільки умовним стуком викликав учителя з тісної кімнатки (Стельмах, І, 1962, 456).

2. Шум, який створюється ритмічними скороченнями серця, пульсацією крові. Вже кілька місяців жив у ворожому тилу, по власній землі ходив, мов по чужій, прислухаючись навіть до стуку власного серця (Збан., Єдина, 1959, 9).

◊ У стук се́рце сту́кає (сту́кало) див. се́рце.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 801.