СТУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., чим і без додатка, розм. Підсил. до стусну́ти. [Мотря:] Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш! (К.-Карий, І, 1960, 396); Марина раптом підвелася, обернулася і так стусонула Воловика, що він тільки ногами майнув (Епік, Тв., 1958, 543); Макарій підняв другу ногу і стусонув каблуком просто Данилові в обличчя (Панч, В дорозі, 1959, 12); Щоб упевнитися у відсутності господаря, Твердохліб стусонув ногою в двері (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 3); // безос. Човна стусонуло, поставило майже сторчма, потім знову кинуло, і холодна.. хвиля ринулась всією своєю важкою масою на людей (Гончар, Новели, 1954, 58); * Образно. Жаль стусонув Оксена в душу, він похнюпився, але не поник головою (Тют., Вир, 1964, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 808.