СТІЙКОВИ́Й, а́, е́, заст. Вартовий; // у знач. ім. стійкови́й, во́го, ч. Поліціянт [поліцай] зачав свистати, звертати увагу інших стійкових на таємного втікача (Фр., VI, 1951, 429); Коней було розведено по стайнях, і коло гармат.. маячив стійковий (Ю. Янов., І, 1958, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 711.