СУ́В’ЯЗЬ, і, ж., рідко.
1. Що-небудь зв’язане, сплетене, утворене переплетенням. Неподалік Горпищенкової кошари, на сув’язі звивистих степових доріг, стоїть чабанський колодязь (Гончар, Тронка, 1963, 53).
2. Те саме, що зв’язо́к 1. Піснею найтісніше встановлюється.. сув’язь поміж окремою людиною та людським загалом (Смолич, День.., 1950, 101).
3. Те саме, що за́в’язь 1. Ти ще малий, тобі ще довго йти На шлях людський, де гори й повороти. Ти тільки сув’язь цвіту, а не плід, Ти ще, як тінь, а не важучий слід (Мал., Віщий голос, 1961, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 820.