СУВЕРЕ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до сувере́н; // Який здійснює верховну владу. ..управляють [виробництвом] робітничі організації (професійні спілки, фабрично-заводські комітети і т. д.) під загальним керівництвом Радянської влади, єдино суверенної (Ленін, 36, 1973, 71).
2. Стос. до суверенітету; незалежний, самостійний у зовнішніх і внутрішніх справах. СРСР охороняє суверенні права союзних республік (Конст. СРСР, 1977, 7); Радянський Союз — багатонаціональна держава. До його складу входить п’ятнадцять рівноправних і суверенних радянських соціалістичних республік (Ком. Укр., 3, 1963, 44); Багато творів присвятили наші поети історичній і незабутній події — возз’єднанню українського народу в одній суверенній державі (Рильський, IX, 1962, 118).
3. розм. Самостійний у своїх діях, учинках і т. ін. Гукає [Тоня] через голови до директора школи: — Павле Юхимовичу, чи ви вже дозволяєте танці? — Ви тепер люди суверенні… Пари одна за одною закружляли в танці… (Гончар, Тронка, 1963, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 818.