Слово "суджений" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СУ́ДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до суди́ти. Найнеймовірніші чутки гасали по селах та хуторах: німці.. палять хліба в Грунському районі, вирубують ліси, щоб не заводилися партизани: ті, що були розкуркулені та суджені за Радянської влади, тікають із тюрем (Тют., Вир, 1964, 300); — В моїй долі є страшенне, безщасне непорозуміння, яке оплутало моє життя, зламало суджений мені талан (Стар., Облога.., 1961, 87); Того, що суджене, боятися не треба (Мисик, Біля криниці, 1967, 312); // су́джено, безос. присудк. сл. Микита — це був теж коновод з їх товариства. Його піймано, суджено (Гр., II, 1963, 278); [Жірондист:] Кожний в світі може тільки жити або вмирати, третього ж — нічого не суджено на сьому світі людям (Л. Укр., II, 1951, 179).

2. у знач. ім. су́джений, ного, ч.; су́джена, ної, ж., розм. Призначений (призначена) долею; наречений (наречена). [Маруся:] Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть (Кроп., І, 1958, 94); Дружки й світилки, як побачили Оксаниного судженого, оплакували товаришку та більше сумних пісень співали, ніж весільних (Іщук, Вербівчани, 1961, 35); — Мамко, я збираюся шукати мою суджену. — Не йди, синку, нікуди. Ти можеш і тут оженитися (Три золоті сл., 1968, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 824.