Слово "судити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док.

1. тільки недок., неперех. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Л. Укр., II, 1951, 347); По наших поемах і віршах через п’ятдесят, сто років нащадки будуть судити про людину нашої епохи (Мал., Думки.., 1959, 52); В ешелоні, мабуть, багато вагонів; про це можна судити з того, що дуже здалеку натужно чахкав паровоз (Ле, Ю. Кудря, 1956, 73); // Міркувати. Я суджу об’єктивно, а тут же треба приймати на увагу і суб’єктивний бік справи (Л. Укр., V, 1956, 381); То́му занесли до хати, а товпа вийшла за ворота і почала судити по-своєму.Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові (Стеф., І, 1949, 149); [Чопорій:] Ви, Ганно,.. розумно судите (Кроп., V, 1959, 122); // рідко. Говорити, балакати. [Галя:] Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всі громадяне судили у волості! (К.-Карий, І, 1960, 77).

Не мені́ (нам і т. ін.) суди́ти — я (ми і т. ін.) не хочу (не хочемо) або не в змозі робити висновок щодо чого-небудь. Зробив я те, що міг зробити; Чи добре — не мені судити (Фр., XIII, 1954, 145); Чи вірно змальовують художники на своїх полотнах Переяславську Раду, не нам судити (Довж., III, 1960, 81); Су́дячи з… (по …), у знач. вставн. сл. — беручи до уваги що-небудь, на підставі чогось. Судячи з усього, парад мав бути урочистий, помпезний (Гончар, II, 1959, 350); Незнайома жінка, стара і, судячи по шалі на голові, з міщан, з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Вільде, Сестри.., 1958, 157).

2. тільки недок., перех. і без додатка. Оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку. Діти батька не судять (Номис, 1864, № 9355); [Швачка:] Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лицарські (Л. Укр., II, 1951, 190); Прошу не судити мене суворо і порадити мені що-небудь (Довж., І, 1958, 27); // Висловлювати свій осуд, засуджувати кого-, що-небудь. [Кассандра:] Андромахо!.. Не ти найнещасливіша у світі, тож не суди нещасних (Л. Укр., II, 1951, 263); Не судіть пісень моїх, о браття, Що в їх світла часом, не бува..: Як живе, так кожен і співа (Граб., І, 1959, 217); Про нього думали, його знали, над його книгами хвилювалися і в той же час його судили (Рибак, Помилка.., 1956, 85); // розм. Неславити кого-небудь; пересуджувати. — Набріхує [баба Параска] на мене, судить мене по селі й по хуторах (Н.-Лев., II, 1956, 16); — Вернися, доне! Не треба проводити нас. Свекруха сердиться, то ще подумає, що ти судиш її, — порадила Ївга (Л. Янов., І, 1959, 392); Попід хатами в кольорових очіпках щільними рядами сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (Вас., І, 1959, 265).

Суди́ти-гу́дити; Суди́ти і (й, та) гу́дити — неславити, пересуджувати кого-небудь. [Настя:] Як же його мовчать, коли тебе так судять-гудять за твою хліб-сіль! (К.-Карий, II, 1960, 184); Зінька аж зітхнула, що Соломію більше гудили та судили, ніж хвалили (Н.-Лев., VI, 1966, 321).

3. тільки недок., перех. і без додатка. Розглядати чию-небудь справу в судовому порядку. — Чия справа? — Війтова! — А хто судить? — Війт! (Укр.. присл.., 1963, 135); Настав день, в котрий мали судити Гната (Коцюб., І, 1955, 76); В міському саду судив трибунал захоплених левченківців [петлюрівців] (Гончар, II, 1959, 252).

4. тільки недок., перех. і без додатка. У спортивних іграх — стежити за дотриманням правил і розв’язувати суперечки. Судити матч приїхав суддя аж з обласного центру (Дмит., Наречена, 1959, 134).

5. перех. і з інфін. Призначати, прирікати кому-небудь (про долю, талан і т. ін.). Хай Доля нам судила муку, Та, друже, не впадай в розпуку (Мисик, Біля криниці, 1967, 252).

$ Суди́ти-ряди́ти; Суди́ти-ра́дити; Суди́ти, ряди́ти (ра́дити); Суди́ти і (й, та) ряди́ти (ра́дити): а) давати лад, керувати. — Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш, Вибр., 1969, 181); б) висловлювати свої думки; міркувати. Це, мабуть, були сільські хлопці або, може, робітники з київських фабрик, видно, люди прості, без високої грамоти, а судили-рядили по-державному (Збан., Сеспель, 1961, 254); До однієї хати усіх звело єдине лихо.. Люди судять-радять (Чорн., Визвол. земля, 1950, 88); Не вигадали поради й волосні. Судили, рядили — та окружному, а окружний — та губернаторові (Мирний, І, 1949, 137); Стару матір вели люди, молода жінка несла дочку плачучу, купа уся посувала, жалкуючи, судячи та радячи… (Вовчок, І, 1955, 364); Суди́ти судо́м див. суд.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 825.