Слово "судний" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СУ́ДНИЙ, а, е, СУ́ДНІЙ, я, є, заст.

1. Стос. до суду (у 1-3 знач.), судочинства. Хіба мало людей приходили сюди [в суд], ще почуваючи за спиною свій грунт, а, заточуючись, виходили звідси з судними папірцями, що підписами і печатками відкраювали землю і наділи (Стельмах, І, 1962, 381); Отак як зачне оповідати, мов із письма беручи, сива голова, то судня рада й про свій суд забуде (П. Куліш, Вибр., 1969, 117).

2. Пов’язаний з уявленням про страшний суд, божу кару. — Не боїтесь страшного суду? — розмашисто обернувся [отець Миколай] до судної картини, провів рукою по гадюці, обвішаній табличками з гріхами (Стельмах, І, 1962, 265); Ще й тепер, навіть в сні, нам вчувається та канонада, Урочиста й сувора, мов судного поклику дзвін (Перв., І, 1958, 404); * Образно. О слово! будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним (Олесь, Вибр., 1958, 130).

◊ До су́дного (су́днього) дня; До су́дної (су́дньої) годи́ни (до́шки) — те саме, що До ві́ку, до су́ду; До су́ду-ві́ку (див. суд). Заліз [чоловік] у такі гноїща, прийдеться ними до судного дня смердіти (Ков., Тв., 1958, 38); — А щоб ти сміявся і не переставав до самого судного дня! (Стельмах, І, 1962, 228); Пам’ятатиме до нових віників і до судної дошки, поки аж пороху на очі насиплють (Укр.. присл.., 1963, 140); Су́дний (су́дній) день; Су́дна (су́дня) годи́на: а) за релігійними уявленнями — день (година) страшного суду. Три дні туман — уже і зойк і крик, Сподіванки бабусь на судний день останній (Еллан, І, 1958, 269); * У порівн. Усі підхоплюють лемент, і стає сумно і страшно, як в судний день (Коцюб., II, 1955, 178); Осмислює [письменник] смерть як підсумок життя, як міру, що нею міряють життя, як судну годину, коли суд творить не стільки бог, скільки сама людина над собою (Вітч., 5, 1971, 170); б) справедлива відплата, кара. [Молодий хлопець:] Чому ж ти їм не кинув просто в вічі, що і на їх ще прийде судний день? (Л. Укр., II, 1951, 142); Панове, судний день прийде, За кров і сльози буде помста! (Павл., Бистрина, 1959, 145).

СУДНИ́Й, а́, е́, діал. Здатний, придатний. [Селянин:] Чи ви тямите плуга в землю встромити? Чи ви судні хоч борозну рівно прогнати або снопки на воза скласти? (Л. Укр., IV, 1954, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 826 - 827.