СУКА́ТИ, сучу́, су́чиш і сука́ю, сука́єш, недок.
1. перех. і без додатка. Скручувати, звивати кілька пасом разом. Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа Й пряжу сукала пурпурну (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 114); * У порівн. Марта стояла, наче вкопана, і мовчала, а пальці рухались у неї, начеб сукали безнастанно вовну (Коб., III, 1956, 527); // Скручуючи, звиваючи кілька пасом, виготовляти що-небудь (мотузку, шнур і т. ін.). Ті сучать аркани, ті гострять ножі, Ті ружжя [гвинтівки] свої заряджають… (Бор., Тв., 1957, 71); Гне майстер гриф, тонку шліфує деку, Кілки виточує й сукає струни з жил (Перв., II, 1958, 99); * Образно. Сучить ниті заметіль (Ус., Листя.., 1956, 63); // Розкачуючи віск, виготовляти (свічки). В печі ватра горіла, жінки обід на похорон варили, свічки сукали (Черемш., Тв., 1960, 67).
Сука́ти ду́лі, вульг. — скручувати, показувати дулі. — Дітей, іродові баби, понавчали дулі сукати: дай, мовляв, гостинця отому сучому скарбовикові [скарбникові]… (Дн. Чайка, Тв., 1960, 35); Сука́ти кулаки́ — те саме, що Пока́зувати кула́к; Грози́ти (свари́тися) кулако́м (кулака́ми) (див. кула́к). Махав [Какора] ще здалеку руками, сукав кулаки до Сивоока (Загреб., Диво, 1968, 173); Сука́ти цівки́ див. ці́вка.
◊ Мотузки́ (моту́ззя) сука́ти див. мотузо́к, моту́ззя;
Свічки́ сука́ти мо́жна з кого — хто-небудь покірний, м’який. Поцілуйко.. сам з приємністю відчував, як перед ним міниться господар оселі. — Тепер із нього можна й свічки сукати, а то, бач, як спочатку дер носа (Стельмах, Правда.., 1961, 383); Таки́й, що з піску́ мотузки́ су́чить див. мотузо́к.
2. неперех., чим, розм. Перебирати руками, ногами. Зіна уявила себе матір’ю з дитиною коло грудей. Отаке мале, рожеве, сукає ногами й руками і кричить (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 830.