СУКНО́, а́, с.
1. Щільна тканина з вовняного або напіввовняного прядива, на лицьовій поверхні якої утворюється повстяноподібний застил, що закриває переплетення ниток. Везе Марко Катерині Сукна дорогого (Шевч., І, 1963, 321); Посеред довгої й широкої зали стояв довгий стіл, засланий червоним сукном (Мирний, 1, 1949, 381); Прокопчук носив міліцейську шинелю з синього сукна (Тют., Вир, 1964, 352); * Образно. Вікна затулені чорним сукном темряви (Вас., І, 1959, 309); * У порівн. Брови мала [наймичка] чорні, широкі та густі, як з сукна (Вовчок, VI, 1956, 220); Ніч була темна. Небо чорніло, як чорне сукно, а по йому блищали зорі, ніби золоті краплі (Н.-Лев., III, 1956, 100).
Сі́ре сукно́ див. сі́рий; Солда́тське сукно́ див. солда́тський.
◊ Кла́сти (покла́сти) під сукно́ див. кла́сти, покла́сти1;Трима́ти (держа́ти) під сукно́м — залишати без уваги, не просувати далі. Написав я і третю п’єсу та вже держу її під сукном… (Збірник про Кроп., 1955, 369).
2. тільки мн., спец. Комплект куліс і завіс, потрібний для оформлення сцени.
У (в) су́кнах — без декорацій, на фоні м’яких куліс і завіс. Спектакль іде в сукнах.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 831.