СУКУВА́ТИЙ, а, е. Який має багато суків. Сонце світило стиха, без жари; і любо було поглянути, як воно розливалось по зелених вітах, по сукуватих, мохнатих дубах (П. Куліш, Вибр., 1969, 49); Хрипко зітхає старий козак, спираючись на сукуватий ціпок (Тулуб, Людолови, II, 1957, 484); Відібрали [учні] потрібні дошки — щоб і рівні були, і не сукуваті (Збан., Курил. о-ви, 1963, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 832.