СУЛТА́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до султа́н2. Луг з буйною некошеною травою і рожевими кущами далі переходив у рівний, сріблястий від ковилу цілинний степ. Вся палуба нашого буксира, наче білим сніжком, була припорошена шовковистими султанчиками, — їх нанесло сюди зі степу (Вол., Дні.., 1958, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 833.