СУМИРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СУМИРИ́ТИСЯ, мирю́ся, ми́ришся, док., діал. Упокорюватися. Дивилась [Настя], якось тихшала все, ніби сумирялася, та й вийшла з хати (Вовчок, І, 1955, 270); Сумирився, хоч у вухо бгай (Номис, 1864, № 3233); Були такі, що стали нарікати на трудну путь. Що їм було за те? Згадай про се і духом сумирися… (Л. Укр., III, 1952, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 836.