СУМЛІ́ННИЙ, а, е. Який чесно, старанно, ретельно виконує свої обов’язки; добросовісний. Доктор.. мені сподобався. Видко, дуже тямуща й сумлінна людина (Коцюб., III, 1956, 167); Його не вважали ні відчаякою, ні боягузом. Він був скромний собі трудівник війни, сумлінний, завжди урівноважений (Гончар, III, 1959, 374); // Виконуваний, здійснюваний старанно, ретельно. Сумлінною роботою, бездоганною поведінкою заслужила Кукоба честі обрання її ланковою (Донч., II, 1956, 495); Передові вчені, сходячись на визнанні величезної цінності фольклору, добивались дедалі точнішого й сумліннішого записування (Рильський, IX, 1962, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 838.