СУНИ́ЧКА, и, ж. (перев. мн. суни́чки, чок). Зменш.-пестл. до суни́ця. — Що ж я тепер скажу, що не набрала суничок? (Кв.-Осн., II, 1956, 50); [Бабуся:] Зірвеш на яблуні кисличку Або малину чи суничку І наїсися часом так, Що й до обіду втратиш смак (Олесь, Вибр., 1958, 503); * У порівн. Ой не дармо миленькому рум’яніють личка, Як він красний, так він добрий, як коли суничка (Коломийки, 1969, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 842.