СУПЕРЕ́ЧНІСТЬ, ності, ж.
1. Становище, при якому що-небудь одне виключає інше, несумісне з ним або протилежне йому; невідповідність чого-небудь чомусь; протиріччя. Суперечність між творчою природою процесу праці і умовами, в які вона поставлена, особливо загострена при капіталізмі (Ком. Укр., 6, 1960, 54); Суперечність між велетенськими завданнями комуни в майбутньому і реальними можливостями, що вона їх мала на зорі свого життя, ця суперечність була надто глибока (Мик., II, 1957, 471).
2. перев. мн. Протилежність інтересів (звичайно суспільних, класових). Початок XIX ст. в суспільному житті Росії відзначився загостренням класових суперечностей, зумовлених тяжким кріпосницьким гнітом (Нар. тв. та етн., 6, 1969, 7); При соціалізмі і комунізмі, де нема експлуатації людини людиною, відсутні антагоністичні суперечності і класова боротьба (Наука.., 8, 1959, 2).
3. рідко. Властивість за знач. супере́чний 1. Критик [І. Франко] правильно підкреслював суперечність письменника [Л. Толстого] і реакційність його світогляду, яка особливо виявилась після пережитої ним духовної кризи (Рад. літ-во, 3, 1957, 48).
4. заст. Заперечення (у 2 знач.). [Золотиицький:] Надто вимовна і до суперечності скваплива зробилася [Наталя]! (Гр., II, 1963, 548); Єремія не зносив суперечності, і в душі його вже закипіло (Н.-Лев., VII, 1966, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 846.