СУПЕ́РНИЧАТИ, аю, аєш, недок.
1. Прагнути перемогти, перевершити кого-небудь у чомусь. Знатні турки суперничали один з одним у розкоші палаців та парків, у пишності почтів (Іст. середніх віків, 1955, 124); // Домагатися, поряд з іншим (іншою), кохання якої-небудь жінки (якогось чоловіка).
2. Мати однакові з ким-, чим-небудь якості, достоїнства, заслуги і т. ін., не поступатися перед кимсь, чимсь. Київ став [у XI ст.] величезним світовим центром торгівлі, ремесла, культури, мистецтва, який суперничав із столицею Візантійської імперії Константинополем (Іст. УРСР, І, 1953, 62); Найвищим досягненням Соленика була роль українського селянина Михайла Чупруна [у п’єсі І. Котляревського «Москаль-чарівник»], в якій харківський артист суперничав із «самим» Щепкіним (Вітч., 6, 1961, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 847.