Слово "супитися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СУ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. су́пляться; недок.

1. Зсуваючи брови, морщачи обличчя, чоло, набирати похмурого вигляду; насуплюватися. Стара супиться та все бурчить (Вовчок, І, 1955, 113); Олекса підступив до батька ближче, насупився. Він завжди супиться, коли щось не на його виходить (Шовк., Людина.., 1962, 162); * Образно. Перші приморозки вдарили хоча й веселі, але не такі вже й ласкаві. Зорі сяяли замерзлими сльозами. I дуб супився, супився (Гуц., З горіха.., 1967, 101); // Виявляти незадоволення ким-, чим-небудь, ображатися на когось. За їхнім ростом випало ходити їм поряд в одній шерензі, ідуть і супляться один на одного (Гончар, Людина.., 1960, 73).

2. Зсуватися (про брови), морщитися (про обличчя, чоло) при вираженні незадоволення, гніву і т. ін. Я боявся тих моментів, коли ти читала мою «публіцистику»У тебе тоді бувало таке непривітне обличчя, брови супилися з таким суворим болем (Л. Укр., III, 1952, 688); Тарас розірвав конверт і почав читати. Лице його супилося (Ільч., Серце жде, 1939, 312).

3. перен. Робитися хмурним, темним, непогожим. Небо, обважніле від холодної синяви, вже супиться по-осінньому (Збан., Сеспель, 1961, 209); Піч все більше розбухала темрявою, гнівливо супилась (Ірчан, II, 1958, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 847.