СУПО́НЯ, і, ж. Ремінь, яким стягають хомут, запрягаючи коня. — Загнув батько дугу, Тягне мати супоню, А ти зав’яжи.., доню (Шевч., І, 1951, 129); Юхим довше затримав погляд на парубкові, який міцно в’язав супоню, неначе ворога свого мотузував (Ле, Ю. Кудря, 1956, 23); * Образно. Хай змиє з нас рідна, пролита вже кров Знаки від рабської супоні, І в січу славетну ми ринемо знов… До броні, слов’яни, до броні! (Стар., Поет. тв., 1958, 39); * У порівн. Він таки добре зголоднів за дорогу, живіт стягло, як супонею (Тют., Вир, 1964, 434).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 849.