СУПРО́ТИ́.
1. прийм. з род. в. Те саме, що про́ти1. Гнеться верба, плаче Супроти вікна (Граб., І, 1959, 320); Як вийшли з лісу, стрітили на стежці Гринька. Ішов супроти них (Март., Тв., 1954, 339); [Василь:] Як?.. І ви, мамо, супроти мене вже? (Кроп., II, 1958, 177); В останнім смертнім бої Супроти спільних ворогів Зустріли Чехії герої Землі радянської орлів (Рильський, II, 1960, 297); Восени Оксен супроти волі батька одружився на ній і забрав Олену до Троянівки (Тют., Вир, 1964, 23).
2. прийм. з род. в. Порівняно з ким-, чим-небудь. Її незаслонене лице супроти сього білого одягу виглядало пожовкле [пожовклим] (Фр., VII, 1951, 268); Тепер супроти сина мати здається дитиною (Стельмах, II, 1962, 209).
3. прийм. з род. в., рідко. Щодо кого-, чого-небудь. [Прісцілла:] Руфіне, дорогий! Я дуже винна супроти тебе? Марним підозрінням сплямила я себе! (Л. Укр., II, 1951, 504); — Якщо у вас не в порядку уніформа.., то з цього видно, що ви забуваєте про свої обов’язки супроти армії (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 154).
4. присл., рідко. Те саме, що про́ти2. Привеземо [хрести] до цвинтаря і будемо на всеношну палити їх. Навіть титар нічого супроти не має (Стельмах, II, 1962, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 851.