СУПРОТИ́ВНИЙ, а, е.
1. Розташований навпроти кого-, чого-небудь; протилежний. Олімпіада Іванівна шпарко відступає від дверей і подається на супротивний кінець хати (Л. Укр., II, 1951, 64); Тут, у протоці, супротивний берег вибігав назустріч на кілька кілометрів довгою вузькою косою (Смолич, І, 1958, 45).
2. Зустрічний (про вітер, течію і т. ін.). Брели [заробітчани], зігнувшись під клунками, виснажені, худі, почорнілі від гарячих супротивних вітрів (Гончар, І, 1959, 4); Пліт несло швидко, але рівно, він лише ледь відчутно тремтів, наче страшився таємничої глибини і могутності супротивної течії (Голов., Тополя.., 1965, 258).
3. Який докорінно відрізняється від кого-, чого-небудь; несумісний з чимсь. То були дві вдачі не тільки не схожі, але навіть супротивні одна одній (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Члени рівняння можна переносити з однієї частини в другу, змінивши перед цими членами знаки на супротивні (Алг., І, 1956, 83); // Який захищає інтереси, протилежні чиїм-небудь; ворожий комусь, чомусь. Хлоп’ята рідко коли не бувають поділені на дві супротивні купи; де не стрінуться по дорогах і стежках — зараз і до бійки (П. Куліш, Вибр., 1969, 288); Ти [Рим] племена супротивні з’єднав… Навіть неволю і гніт їм на добро повернув (Зеров, Вибр., 1966, 373); // у знач. ім. супроти́вні, них, мн. Супротивники у бійці, поєдинку і т. ін. Еней совавсь, як навіжений, Кричав, скакав, мов віл скажений, І супротивних потрошив (Котл., І, 1952, 259).
Супроти́вна сторона́: а) у судовому процесі — особи, що захищають інтереси, протилежні інтересам другої сторони; б) супротивник, ворог. Йому [посередникові на маневрах] дозволяється дати пораду, але ні в якому разі не заступати ініціативи когось з командирів і не викривати жодної таємниці супротивної сторони (Трубл., І, 1955, 66); в) той, хто захищає інтереси, протилежні чиїм-небудь.
4. бот. Розміщений один проти одного (про бруньки, листя, гілки і т. ін.). М’ята перцева має чотиригранні гіллясті стебла, покриті короткими темно-фіолетовими волосками. Листки супротивні (Знання.., 3, 1972, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 851.