СУРГУ́ЧНИЙ, а, е.
1. Прикм. до сургу́ч. Сургучний запах; // Зробл. з сургучу. — Тут ще вам лист.., — мовив писар, тримаючи в руках пакет, запечатаний кількома сургучними печатками (Добр., Очак. розмир, 1965, 225); Повз неї пройшов у сільраду Юхим Барило, несучи два сувої з одежею, обв’язані мотузками і обкапані сургучними печатками (Кучер, Прощай.., 1957, 219).
2. Кольору червоного сургучу. Голова та верхня частина шиї у них [індиків].. вкриті сургучно-червоними бородавками (Наука.., 6, 1973, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 853.