СУ́РИК, у, ч.
1. Мінерал, що являє собою окис свинцю з домішками заліза, алюмінію та інших елементів.
2. Природна мінеральна фарба оранжево-червоного або червоно-брунатного кольору. Криворізький суриковий завод.. виробляє у великих масштабах так звані сухі залізоокисні пігменти — сурик, охру, мумію (Роб. газ., 22.Х 1966, 1); Під пахвою в хлопця стирчав сувій товстого паперу, в руках погойдувалося відро з суриком (Ільч., Серце жде, 1939, 36); * Образно. В горах краплинами червоного сурику палали величезні маки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 366).
3. Дрібнокристалічний порошок світло-оранжевого або червоного кольору, який застосовують для грунтування металевих поверхонь, а також при виробництві акумуляторів. Од лінкора до катера, од підводного човна до баржі — у всіх суднах підводну частину грунтують суриком. Від корозії метал захищають (Роб. газ., 15.I 1964, 2); Відливають [пластини для акумулятора] у вигляді решіток, в отвори яких потім запресовують активну масу, що складається з окисів свинцю — глету і сурику (Автомоб., 1957, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 854.