СУРМАЧІ́В, че́ва, че́ве. Прикм. до сурма́ч; належний сурмачеві. Дитячі вигуки, регіт молоді.., верескливий галас кларнета — зливаються в якусь чудну, але гармонійну мішму, над котрою усе ж таки домінує сурмачеве «туру-туру… та!..», що здіймається над майданом (Коцюб., І, 1955, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 855.