СУСІ́ДИТИ, джу, диш, недок.
1. Мешкати поруч, поблизу кого-небудь; бути сусідом, сусідкою, сусідами. — Ну, і сусіди дав нам пан-біг! — жалілась вона чоловікові.. Найгірше докучала їм Хима.. З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує [чаклує] (Коцюб., II, 1955, 333); — Ви сусідили колись, і ваші батьки сусідили (Стельмах, Правда.., 1961, 263).
2. Бути, розташовуватися поруч, поблизу кого-, чого-небудь. Криничанам в Каховці вдалося осісти на березі Дніпра, біля самої води. З ними тут сусідила велика артіль заробітчан, що прибули десь аж з Орловщини (Гончар, І, 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 856.