СУСІ́ДНІЙ, я, є.
1. Розташований поруч, поблизу кого-, чого-небудь. В сусідньому селі Байраках Мотря хліб заробляла (Мирний, І, 1949, 140); Сонце сходило, але гілля смерек і сусідні горби заслонювали його вид (Фр., VI, 1951, 12); З сусідньої кімнати Катерина Ввійшла до них, врочисто несучи Шматок звичайного дешевого сатину, Її руками вишитий вночі (Бажан, Вибр., 1940, 111); // Який працює, діє і т. ін. поруч. Євген Черниш окопався із своїми людьми в одному з крутоярів неподалік від річки. Тут же зупинились і мінроти двох сусідніх батальйонів (Гончар, III, 1959, 388).
2. Який мешкає поруч, поблизу кого-небудь; сусідський. Сусідня дівчина Оленка.. саме мчала повні відра од колодязя (П. Куліш, Вибр., 1969, 273); Часом заходили на вечерю сусідні цигани (Коцюб., І, 1955, 372); // Який володіє суміжними землями і т. п. Всі сусідні корольки.. Пішли в поход [похід] з своїм народом, ..Щоб Турнові допомагать (Котл., І, 1952, 193); Чи не краще прикупити земельки в сусіднього поміщика? (Стельмах, І, 1962, 317); // Який працює, служить у сусіда, сусідів. Мелася, провівши Настю, біжить додому і завжди зустріне Василя, сусіднього наймита (Вовчок, Вибр., 1937, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 856.