СУСІ́ДОНЬКО, а, ч. Пестл. до сусі́д. — Ого! — думаю собі. — Тепер мій сусідонько забагатів, піду одвідаю його, чи живий-здоровий (Коцюб., І, 1955, 299); — Які ви, пане сусідоньку, мудрі! і де ви того розуму навчились? (Л. Укр., III, 1952, 483).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 857.