СУСІ́ДСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до сусі́д, сусі́дка і сусі́да. Мартоха була найближча панська сусідка,.. то їй таки конче випадало не в одному «послухати» панів, щоб не втратити сусідської ласки (Л. Укр., III, 1952, 636); // Належний сусідові, сусідці, сусідам. На драбину біля винограду вискочив сусідський жовтогарячий півень (Вільде, Сестри.., 1958, 203); Іван Суханя був якимось дивним хлопцем, принаймні не таким, як сусідські діти (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 40); // Який мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Перелаз, перелаз Від сусіди до нас; Сусідський легеню, Сусідський легеню, Чом не йдеш до нас? (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 133); // Власт. сусідам. Нема в нас того звичаю, аби свідок був платний. Свідоцтво — сусідська річ (Март., Тв., 1954, 210); // Який утворюється сусідами, складається з них. Процес переходу від родової общини до сусідської, або територіальної, добре простежується у східнослов’янських племен північних, лісових районів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 374).
2. Те саме, що сусі́дній 1. [Павло:] Навіщо отак щільно ставлять хати на селі? Здійметься галас у однім подвір’ї — і в сусідських як ярмарок (Кроп., II, 1958, 353); «Дружня зустріч представників сусідських держав» — назвав я фільм (Ю. Янов., II, 1958, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 857.