СУТТЄ́ВИЙ, а, е. Який становить саму суть, зміст чого-небудь; важливий, значний. Типове, як філософське поняття, якраз і є те важливе, що характеризує, визначає суттєву ознаку, суттєву якість предмета, явища, речі і т. д. (Вітч., 8, 1958, 135); У творах Головка вперше в українській прозі були правдиво накреслені суттєві риси позитивного героя радянського часу (Іст. укр. літ., II, 1956, 92); Історичний аналіз літературних явищ приводив Франка до розкриття їхніх суттєвих сторін і особливостей (Рад. літ-во, 5, 1966, 70); // у знач. ім. суттє́ве, вого, с. Те, що становить саму суть, зміст чого-небудь. Історичний матеріалізм вивчає найбільш суттєве в структурі соціального організму (Ком. Укр., 7, 1970, 21); Тут [за кордоном] Хома, відчувши раптом у собі самому гордість будівника, господаря і оборонця нового ладу, вмів якось одразу відокремити суттєве від несуттєвого, велике від незначного (Гончар, І, 1954, 201); // Який має велике, особливе значення. Несміливі свідчення кількох його колег, що прагнули врятувати поручика від загибелі, не внесли нічого суттєвого (Галан, Гори.., 1956, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 861.