Слово "сутулий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СУТУ́ЛИЙ, а, е. Із трохи згорбленою спиною і висунутими наперед плечима (про людину, постать). Високий, сутулий, у брезентовому плащі, він ходив із сажнем по полю (Тют., Вир, 1964, 14); Спустілим скотним двором мовчазно прочвалало двоє літніх людей — жінка і сутулий чолов’яга в потертій шкіряній тужурці (Вол., Місячне срібло, 1961, 276); Кузьмін дивився на його сутулу, зовсім висохлу постать (Збан., Сеспель, 1961, 126); * Образно. Село.. поволеньки підіймається до того пагорба, на якому гне старі плечі сутула, з замшілими притворами церква запорозького типу (Стельмах, І, 1962, 412); // у знач. ім. суту́лий, лого, ч.; суту́ла, лої, ж. Людина, яка має трохи згорблену спину і висунуті наперед плечі. — Отут би нам, Митю, попрацювати. Хоч з тиждень, — сказав сутулий (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 6); // Трохи згорблений (про спину), висунутий наперед (про плечі). Завадкова вийшла, не прощаючись. У неї були довгі чоловічі стопи і сутула, наче у вантажника, спина (Вільде, Сестри.., 1958, 344); Сутулі плечі Євганова горбатяться над столом. Світло з-під абажурчика падає йому на обличчя (Донч., II, 1956, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 862.