СУТУ́ЛУВАТІСТЬ, тості, ж. Властивість і стан за знач. суту́луватий. Та сутулуватість [Духновича] для мене як останній знак того, скільки він попогнувсь над книжками в бібліотеках (Гончар, Людина.., 1960, 321); Навіть у темряві по обрису видно характерну сутулуватість Січкаря (Стельмах, II, 1962, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 862.