СУ́ТІНКИ, ів, мн. (одн. су́тінок, нку, ч.).
1. Напівтемрява, що настає після заходу сонця. Сонце тим часом зайшло, і сутінки землю окрили (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 159); Сірий день поволеньки насуплювався, заволікуючи сугір’я, темні бурти і житла в вечірній сутінок (Досв., Вибр., 1959, 323); Нафтові вишки, виразно окреслені вдень, тепер в сутінках ледве маячили на близьких і далеких горбах (Гончар, III, 1959, 377); * Образно. З сутінок минулого пам’ять його вихоплює святочне віче на Зеленій Царі (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 18); Йому ввижається, що село тісніше обступає його, розстеляючи свої то тяжкі, то дивовижно прості і чисті, мов росинки на житі, сутінки й світанки кохання (Стельмах, Хліб.., 1959, 133); // Світанкова напівтемрява. У сутінках блідого вересневого світання все виразніше окреслювались контури будівель (Гончар, III, 1959, 162); Весняна ніч уже доходила кінця, місяць ще був на небі, але з степу вже вставали передранкові сутінки (Смолич, Світанок.., 1953, 605); // Час між заходом сонця і настанням ночі. Атака на Мораву мала початись увечері з першими сутінками (Гончар, III, 1959, 342).
2. Напівморок у погано, недостатньо освітленому місці, приміщенні; слабке, неяскраве світло. Випнуте Єреміїне чоло залисніло в сутінку світлиці, освічене одлиском сонця (Н.-Лев., VII, 1966, 118); Переступивши поріг в сутінки майстерні, Ївга Семенівна засвітила лампу (Головко, II, 1957, 562); Сивобородий бадьорий дідусь швидко зник десь у сутінках фойє (Тич., III, 1957, 15); В рідкому сутінку просвітів алеї могла розглянути Сахно й їхні [робітників] голови (Смолич, І, 1958, 95).
3. рідко. Те саме, що відті́нок 1. І море, і озеро, і синій, високий його берег, і широкий степ, — все було залите гарячим маревом і прикрите таким легким сивим туманом, що всі сутінки, всі кольори ніби зливались докупи (Н.-Лев., II, 1956, 226).
4. рідко. Те саме, що тінь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 860.