СУХОРЕ́БРИЙ, а, е. Кістлявий, з випнутими ребрами; дуже худий. Сухореброго Пархома прив’язали до стовпа. Жовніри почеркали Пархомові спину смугами од самої шиї (Н.-Лев., VII, 1966, 171); Господар був сухоребрий, з впалими щоками, порослими колючою щетиною (Панч, На калин. мості, 1965, 143); Під’їхали сани, запряжені високими сухоребрими кіньми (Кочура, Зол. грамота, 1960, 394); З-під руїн виліз до нас великий сухоребрий пес (Сміл., Сашко, 1954, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 869.