СУХУВА́ТИЙ, а, е. Трохи сухий. М’якуш в «Угорки» [сливи] сухуватий (Укр. страви, 1957, 303); Там, де майже не видно було вже моря, зустрічались полин.. та ще якісь сухуваті квіти без запаху (Збан., Мор. чайка, 1959, 124); На його довгобразому, сухуватому обличчі, в карих розумних очах було стільки вдоволення і щастя, що всі, хто ждав його на подвір’ї, мимоволі заусміхалися (Збан., Сеспель, 1961, 121); Мовчазний, трошки сухуватий, бухгалтер Йосиф Бондар, тепер, здавалося мені, був найкращою людиною (Томч., Закарп. опов., 1953, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 870.