СУЧО́К, чка, ч.
1. Зменш. до сук. Серце моє припадає, тремтячи, К тобі, о скибо мужицька, тверда, Дух мій в нутро твоє, тоне гарячий, Наче у море блискуча звізда. Кожну пилинку твою проникає, Кожний камінчик, корінчик, сучок (Фр., X, 1954, 182); Пильно оглядав [Січкар] кряжі, бракував за найменший сучок (Стельмах, II, 1962, 366).
2. Те саме, що сук. Лащ був схожий не на чоловіка, а на старого дуба серед степу, розбитого громом, з обламаними гілками, кругом обтиканого товстими сучками (Н.-Лев., VII, 1966, 82); На сучку верби висів прогнилий ятір (Тют., Вир, 1964, 377); Деревина ялини стругається важче, ніж деревина сосни, бо у неї більше твердих сучків (Стол.-буд. справа, 1957, 39); * Образно. Бачиш, які сучки поробив ревматизм, — показав він на руки свої (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 873.