СУЧЧЯ́, я, с.
1. Збірн. до сучо́к 2. Зсередини шашіль виточув гниле суччя [у деревині] (Мирний, III, 1954, 23); На камені гірському стоїть вона [сосна]..: викривлений стан, товсте суччя і зламаний вершок (Ю. Янов., II, 1958, 126).
2. Те саме, що хмиз. — А побила б тебе божа сила, як мені жили позсотувало! Вже собі й суччя на ватерку не врубаю (Круш., Буденний хліб.., 1960, 169); Як не хотілося Василькові побігти до лісу за суччям, та поки що стримувався (Турч., Зорі.., 1950, 149); Дерева стояли мертві, чорні від сажі та кіптяви. Тільки на землі ще палало суччя, догоряла трава та окремі кущі (Збан., Крил. гонець, 1953, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 873.