СХО́ДИНИ, дин, мн.
1. Зустріч людей, об’єднаних спільними інтересами; зібрання. Вона почуває, що вже факт таємних і небезпечних сходин сам по собі вабить її більше, ніж слухання творів поетів (Вільде, Повнол. діти, 1960, 137); На останніх сходинах ватаги вони накинули гачок і на пана війта, щоб провчити його за болючу кривду, заподіяну на тому тижневі їхньому вчителеві (Д. Бедзик, Студ. Води, 1968, 96); Славко натякнув на часті сходини у Франка невеличкого гуртка (Кол., Терен.., 1959, 49); // Зустріч людей для розваг, відпочинку. Іноді бував на тих сходинах і Грицько. Та не по душі йому були такі гульбища (Мирний, II, 1954, 289); Дуже любив [Філько] всілякі товариські сходини, пікніки, раути, особливо коли вони були пов’язані з добірним буфетом чи вечерею (Вільде, Сестри.., 1958, 409); Вечорами сходини, суперечки, читання своїх і чужих поезій (Мас., Роман.., 1970, 127).
2. діал. Зустріч, побачення. Вона бачила Ольгу.. на таємних сходинах з улюбленим (Фр., II, 1950, 317); Вона була би.. радо зарядила сходини зо Славком зараз тоді, як поздоровіла, та тільки перебила їй у цім її тітка (Март., Тв., 1954, 427).
3. рідко. Дія за знач. схо́дити 1, 2. Після сходин на гору Федір три дні лежав у ліжку (Мушк., Серце.., 1962, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 893.