СЮРТУЧО́К, чка́, ч. Зменш.-пестл. до сюрту́к. На хорах невеличкі школярі-дяки, повбирані в сюртучки, почали співати чудовими альтовими голосами (Н.-Лев., II, 1956, 403); Сухий, аж чорний, тонісінький, як жердина, в чорному сюртучку, він уміщався на одному краєчку табурета (Збан., Єдина, 1959, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 909.