СЮСЮ́КАТИ, аю, аєш, недок.
1. Заміняти у вимові шиплячі звуки свистячими. Вона.. ніяк не могла уявити собі, що той.. семінарист, який, сюсюкаючи, провадив їй ідеї Фейєрбаха, носить тепер камилавку (Коцюб., І, 1955, 318).
2. перен., розм. Підроблятися під рівень розвитку, склад мислення, мову і т. ін. кого-небудь (звичайно дитини). Ніколи по-бабському не метушилася [мати] і не сюсюкала біля Аркадія (Коп., Дуже добре, 1937, 161); Чомусь деякі письменники, що пишуть для дітей, частенько сюсюкають з ними, не ведуть серйозної розмови (Літ. Укр., 12.І 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 909.