СІВА́, и́, ж., заст.
1. Частина поля, що засівається одним змахом руки. Буде помалу йти, сіву меншу займать (Сл. Гр.).
2. Козуб або мішок з зерном, який навішують на плече, коли засівають поле ручним способом. Весною на своїм полі вони сіяли ярицю. І неждано мати зупинилась, приклала руку до грубої, з мішковини, сіви саме там, де мало бути серце (Стельмах, І, 1962, 423).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 211.