Слово "сідати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СІ́СТИ, ся́ду, ся́деш, док.

1. Зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні. [Кирило:] Чого ж ви стоїте? Сідайте. Сідайте та побалакаємо (Мирний, V, 1955, 142); Соломія обійшла стіл і сіла на лаві проти Романа (Н.-Лев., VI, 1966, 376); — Мені, тату, і в цих [штанях] добре,— жалісно скривився Левко, бо ж нема гірше, як іти в новій одежі: там не сядь, там не ляж (Стельмах, II, 1962, 129); // Опускатися на задні ноги, лапи (про тварин). Улани злякано шарпнули за повіддя, коні сідали з розідраними мордами (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 40); Сіла [собака] на задні лапи і замахала хвостом (Тют., Вир, 1964, 408); // Займати місце, розташовуватися, влаштовуватися де-небудь для поїздки. — Послухай мене. Сідай на мій віз, я тебе провезу до мого двора, що ніхто й не побачить (Кв.-Осн., II, 1956, 462); Вже поїзд стояв напоготові. Маруся і Ломицький хапком сіли в вагон (Н.-Лев., VI, 1966, 88); З Константинополя сіло багато пасажирів (Коцюб., III, 1956, 348); Він сів до авто (Ю. Янов., II, 1958, 120); // Вискакувати, вилазити на спину коня чи іншої тварини. Сісти на коня він уже не міг. Жайсак спішився і спритно підсадив його у сідло (Тулуб, В степу.., 1964, 204); // наказ. сп. сиди́, сиді́ть. Уживається як застереження, наказ не втручатися в чужі справи, не пропонувати своїх послуг і т. ін. Він уже обливається потом, тернеться щокою об плече, і знов гребе, Тоню аж жаль бере..Може, тебе змінити, Віталику? — Сиди,— відказує він (Гончар, Тронка, 1963, 234).

Сіда́ти (сі́сти) на візника́, заст.— наймати кінний екіпаж. — Я не поїду додому, на візника не сяду,— дівчинка схаменулася і замовкла (Ю. Янов., II, 1958, 70).

◊ Бода́й ти ка́менем сів — уживається як проклін, звернений до непосидючого. — Хлопець пустував, ганяв по хаті, а тітка каже: не ганяй! сядь, бодай ти каменем сів (Н.-Лев., VI, 1966, 363); Му́ха сі́ла на ніс див. му́ха; Не зна́ти, де ста́ти, де сі́сти — почувати себе ніяково, непевно. Василина ввійшла в хату і не знала, де стати, де сісти (Н.-Лев., II, 1958, 54); Ни́зько сі́сти — втратити колишнє високе становище, колишню впливовість (про того, хто поводився зарозуміло, хизувався перед іншими). Смієшся ти, але спитатись треба: Ти з кого так смієшся і за що? З такого смійсь, що розганявсь до неба, А низько сів, пошився сам в ніщо (Граб., І, 1959, 595); — Ти, парубче, не дуже, не дуже високо літай, бо низько сядеш (Стельмах, І, 1962, 513); [Сторчак:] Страшний він був учора на бюро. Ще не бачив таким. [Качан:] Високо літав, та низько сів… (Зар., Антеї, 1961, 72); Ні сі́ло ні впа́ло (па́ло): а) невідомо чому, безпричинно. Заводив [син] бійку вже без найменшої причини, от так собі, ні сіло ні впало (Хотк., II, 1966, 162); Як легко було стримувати себе ще кілька років тому!..А вчора ні сіло ні впало — перед Андрієм Петровичем розбушувався (Шовк., Людина.., 1962, 63); — Ще не амінь, щоб ми так ні сіло ні пало покидали свою рідну батьківщину (Фр., IV, 1950, 101); — Іноді він такий добрий, хоч до рани приклади, а інколи, ні сіло ні пало, зразу ж за попругу хапається (Стельмах, І, 1962, 433); б) раптово, несподівано. — Ти чогось шукаєш, Олю? — Ні, бабуню. Їду.Куди? Що ти, моя дитино? Отак, ні сіло ні впало.., (Дор., Не повтори.., 1968, 66); Пили́ні (пили́нці, пили́ночці) не дава́ти (не да́ти) сі́сти див. пили́на, пили́нка, пили́ночка; Сіда́йте (сіда́й, ся́дьте, сядь), го́стем бу́дете (бу́деш); Сіда́йте (сіда́й, ся́дьте, сядь), щоб старости́ сіда́ли — традиційна формула ввічливого запрошення, звернена до того, хто входить до хати. [Джонатан:] Добридень, Річарде! [Річард:] Здоров, здоров! Давно тебе не бачив.. Сядь, гостем будеш, а я робитиму тим часом далі (Л. Укр., III, 1952, 45); — Сідайте, свахо, щоб старости сідали,— просила хазяйка (Н.-Лев., II, 1956, 279); Сіда́ти (сі́сти) за па́рту див. па́рта; Сіда́ти (сі́сти) за стіл перегово́рів — починати переговори. Радянський уряд не раз пропонував урядам західних держав сісти за стіл переговорів і домовитися про те, щоб назавжди і під найсуворішим міжнародним контролем знищити всі види озброєнь — до останньої бомби й останнього снаряда (Рад. Укр., 2.IX 1961, 1); Сіда́ти (сі́сти) ка́менем — виконувати якусь роботу наполегливо, без перерви, не підводячись із робочого місця. Постановили : не збочувати, не давати собі волі, гонити без жалю весняні спокуси, молоді принади, каменем на все літо сісти за книжки (Вас., II, 1959, 91); Сіда́ти (сі́сти) на го́лову кому — цілком підкоряти когось собі, своїй волі; Сіда́ти (сі́сти) на свого́ ко́ника див. ко́ник; Сіда́ти (сі́сти) на ши́ю див. ши́я; Сіда́ти (сі́сти) не в (на) свої́ са́ни; Сіда́ти (сі́сти) в (на) чужі́ са́ни див. са́ни; Сі́сти в кало́шу див. кало́ші; Сі́сти в калю́жу — потрапити в незручне становище, зазнати невдачі; Сі́сти-впа́сти (па́сти); Сі́сти і впа́сти (па́сти), нар.-поет.— тавтологічний зворот, що підкреслює інтенсивність дії, вираженої дієсловом сісти. Поховала віла побратима, сіла-впала на коня й гукнула: — Ой неси мене, неси в простори, туга давить, серцю тісно в грудях! (Л. Укр., І, 1951, 393); Старий Баратов, склепивши свої уста і очі, кинув його [маєток] на втіху молодих синів, котрі і сіли і пали у столицях (Мирний, III, 1954, 293); Сі́сти ма́ком див. мак; Сі́сти на ла́ву підсу́дних див. ла́ва1; Сі́сти на лід див. лід; Сі́сти на па́лю див. па́ля; Хоч сядь та й плач — дуже скрутно, нестерпно важко комусь. І рад би Вовк в які ворота вскочить, Та лишенько йому — куди не поглядить — Усюди Вовченька недоленька морочить,— Хоч сядь та й плач (Гл., Вибр., 1951, 5); Голуб’яточко, прости за невеселого листа. Так буває часом невесело, що хоч сядь та й плач (Коцюб., III, 1956, 188); Хоч сядь та й ру́ки згорни́ — немає роботи, все зроблено. Для старої Зіньки не було вже й роботи: за неї робила Соломія.Оце мені, дочко, за тобою, як у бога за дверима: хоч сядь та й руки згорни! — не вдержалась Зінька і похвалила невістку (Н.-Лев., VI, 1966, 348).

2. за що, до чого і з інфін. Приступати до тривалої роботи, що виконується сидячи. Зараз сідаю за переписування новели «У грішний світ» і вишлю Вам (Коцюб., III, 1956, 263); Чутно хтось стука у двері. Маруся мерщій схоплюється, утирається і сідає за п’яльці (Мирний, V, 1955, 97); Сідав [Давид] за верстат. Лядою гупав, кидав човник, а десь думками не тут, не біля ткання (Головко, II, 1957, 83); Сідаю до роботи При високому вікні (Рильський, II, 1960, 42); Ярина спочатку шпортається по хаті, коло печі, потім сідає оббирати ножем картоплю (Л. Укр., III, 1952, 717); Він не спить. Він засне, як батько сяде грати (Смолич, II, 1958, 13); // перев. на що, розм. Займати яку-небудь посаду, братися за виконання яких-небудь обов’язків. — Сам сяду в громадському шинку, а тебе не пущу. — Хто тобі забороняє? Сідай, про мене, сам ще й дочку свою посади,— почав шинкар (Н.-Лев., II, 1956, 260); Іван Петрович подав [у відставку], а Кирило Іванович сів на його місце (Мирний, І, 1954, 156); — Я добре пам’ятаю ту весну тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року, коли на український трон сідав цирковий гетьман Скоропадський (Стельмах, II, 1962, 159); Найстаршому синові од Рог-ніди Ізяславу, який мав би право сісти на батьків стіл у Києві, подарував [Володимир] Полоцьк (Загреб., Диво, 1968, 216); // Оволодівати якоюсь технікою (електровозом, бульдозером і т. ін.). На електровози сіли досвідчені люди, які добре знають свою справу, вчаться у вузах і технікумах (Рад. Укр., 13.V 1962, 2); Хлопець, цілковито звільнившись з-під батькової опіки.., самостійно сів на бульдозер (Гончар, Тронка, 1963, 271).

Сіда́ти на ле́гший хліб — переходити на легшу роботу. — З нового поповнення не дав [командир роти] мені жодного.. «Ти, каже, повільно виховуєш, тобі з новими людьми важко,— сідай на легший хліб…» (Гончар, І, 1954, 306).

3. Поселятися десь, обирати собі постійне місце проживання і засновувати господарство; оселятися. — На Гончарівці перший сів,— розказувала мені стара дуже бабуся,— .. якийсь-то Кузьма Гончар: от від нього.. і стала Гончарівка (Кв.-Осн., II, 1956, 309); Черевань доскочив собі незчисленного скарбу та після війни й сів хутором коло Києва (П. Куліш, Вибр., 1969, 49); Підіймала [Маруся] очі на опришка.Чому не кинеш того, легіню? Чому не сядеш на грунт, не оженишся? (Хотк., II, 1966, 78).

4. Підлягати ув’язненню, позбавленню волі. Дукач навідріз відмовився оплатити утайку [штраф за незаконний посів] і сів за це в губернську тюрму (Стельмах, II, 1962,36);— Нас випустили, пане полковнику.. — Вийдіть зараз же і сядьте під арешт. Чуєте? (Довж., І, 1958, 146).

5. розм. Обмежувати своє харчування чим-небудь. Сідати на дієту; Сідати на хліб і воду.

6. Припиняючи політ, опускатися на що-небудь (про птахів, комах). Чорне вороння сідало громадами на сніг і знов здіймалось з місця (Коцюб., І, 1955, 80); Сідає [голуб] принцесі на плече і випускає з дзьоба їй на коліна листа (Л. Укр., II, 1951, 192); Комар йому на лобі сів (Гл., Вибр., 1951, 133); * Образно. На тім і кінчалася розмова — і знов темно було доокола Марусі, знов чорні думи сідали, як круки на пооране поле (Хотк., II, 1966, 206); // Опускаючись, приземлюватися (про літальні апарати). Хоч долина Шельда й гарна, Та занадто вже мала.. Літакам нема роботи, Наче стіл завбільшкилан. І сідають вертольоти У Брюсселі — на майдан (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 112); Оточені [фашисти] вже втратили іподром, де сідали їхні транспортні юнкерси (Гончар, III, 1959, 272); — Політ, кажу, задумав [американський льотчик] навколо світу. Та на Чукотці сів. А ми поспішаємо тепер до нього (Довж., І, 1958, 114); Заключний етап приземлення космонавт може виконати двома способами: або сісти разом з кораблем, або катапультуватися з кабіни і опуститися на звичайному парашуті (Веч. Київ, 16.VIII 1962, 3).

7. Наштовхуючись на що-небудь під час руху, зупинятися, застрявати в чому-небудь. Тоня й досі не може як слід збагнути, що сталося з цим судном, чому воно, власне, тут? Сіло на мілину? (Гончар, Тронка, 1963, 239); — Не доглянеш, погасне ліхтар на бакені — і катастрофа! Сяде пароплав на мілину (Мокр., Острів.., 1961, 14).

◊ Сі́сти на мілину́ див. мілина́; Сі́сти як (на́че і т. ін.) рак на мілині́ (на мілко́му) див. мілина́, мілки́й.

8. Осідати на чомусь, вкривати собою яку-небудь поверхню. Стало темно по садочках. Тихо пил сідає, І село у прохолоді Ніби оживає (П. Куліш, Вибр., 1969, 399); Жовте листя, тремтячи й коливаючись у повітрі, тихо раз по раз сідало на землю, вкриваючи її пишним золотим накриттям (Гр., І, 1963, 273); // Випадати (про росу, туман і т. ін.). Стогнав далекий жаб’ячий хор, цвіркуни свердлили десь у траві. Рясно сідала роса (Дн. Чайка, Тв., 1960, 122).

9. Спускатися за лінію обрію (про небесні світила); заходити. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає (Шевч., II, 1953, 8); Місяць уже сідав, ховаючись за хатами й деревами (Коз., Гарячі руки, 1960, 53); Сонце, кинувши уверх стовп червоних променів, сіло за обрієм (Чаб., Балкан. весна, 1960, 48).

10. Опускатися під впливом, дією чого-небудь, знижувати рівень своєї поверхні; осідати. В стіжку, сідаючи, тихо шелестіло сіно (Чорн., Визвол. земля, 1959, 194); Крейсер сів кормою глибоко в воду (Трубл., Шхуна.., 1940, 127); Хата сіла; // Ущільнюватися, втрачаючи пухкість (про сніг, тісто і т. ін.). — Гей, баби! — сердито гукнув Максим. — Вікна повибиваєте!.. Та й коровай від такого грюкоту сяде в печі! (Смолич, Мир.., 1958, 41); // перен., розм. Зазнавати провалу в чому-небудь, не справлятися з чимсь; засипатися (див. засипа́тися3). — Кожна хвилина для нас дорога. І якщо ми, замість того, щоб працювати.., почнемо перебудовувати ту організацію праці, яка існує зараз, переставляти людей, учити їх, то ніколи буде працювати. А з планом сядемо — це вже напевне (Ткач, Плем’я.., 1961, 86).

11. розм. Втрачати силу, напругу, ставати слабшим. Харкевич направив промінець униз — батарейка уже сідала, світло розпливалося, перемішуючись із темрявою (Голов., Тополя.., 1965, 281).

12. З’являтися на шкірі, тілі (про прищ, чиряк і т. ін.). Даром і чиряк не сяде (Укр.. присл.., 1963, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 212.